Павло Казарʼян

Тема замісної підтримувальної терапії - одна з найгарячіших у моїй сфері, і я скажу свою позицію прямо, не ховаючись за «з одного боку, з іншого боку».

Так, у ЗПТ є плюси, і я їх не заперечую: людина не шукає речовину на вулиці, менше ризик передозування і зараження, легше втримати контакт із медициною. Я описав ці плюси чесно на сторінці «Замісна терапія: чесно про 4 плюси і чому це не лікування».

Але лікуванням це не є. Метадон або бупренорфін не повертають людині здатність жити без опіоїду. Вони заміняють одну залежність іншою, контрольованою. Для когось це кращий з доступних варіантів. Для більшості молодих людей, яких я бачу в «Джерелі», це шлях, який відкладає справжнє рішення на роки.

Що я бачу на практиці

До нас приходять люди, які по кілька років були на програмі. Їм важче, ніж тим, хто прийшов «з вулиці»: до речовини додається звичка, що «мені дають, і я нічого не вирішую». Реабілітація в такому випадку довша.

Моя позиція

Замісна терапія має право бути як тимчасовий міст, а не як кінцева станція. Мета - вільна від речовин людина, яка працює, будує стосунки і сама відповідає за своє життя. Саме на це працює програма реабілітації в «Джерелі».

Новини про зміни в українському законодавстві щодо ЗПТ і реабілітації я збираю на окремому сайті narkopolitica.org.